Pingvin in Vin

Зараз ця сіра задрипана триповерхівка на головній вулиці Вінниці виглядає більмом на оці. Мабуть, багато в кого виникало бажання чимшвидше знести цей будинок, зважаючи на його жалюгідний стан, та побудувати на його місці щось нормальне.

Але не варто поспішати, адже це не просто якась халупа. В цій будівлі містився розкішний колись готель "Центральний". Більш того, це найстаріший готель у Вінниці, чиє приміщення збереглось до наших днів!


( ЧИТАТИ ДАЛІ )

Натрапив в журналі у nin_gen на кілька чудових старовинних фотографії містечок Подільської губернії. Серед них виявилась раніше не опублікована світлина замкової башти в Хмільнику.


Знімок датуються липнем 1898 року і на ньому добре видно, що в той час колишню оборонну вежу було переобладнано на храм. А статистичний опис церков та єпархій Подільської губернії підказує нам, що це була Іллінська церква, яка обслуговувала православних вірян із західного передмістя Хмільника — Мазурівки.

( ЧИТАТИ ДАЛІ )

Продовжуємо пізнавати Вінниччину разом з Антонієм Урбанським. На черзі село Люлинці Калинівського району, в якому містилась резиденція роду Старжі-Якубовських.

1843 року Антоній Старжа-Якубовський придбав Люлинці в княгині Сецилії Радзівіл за 41 078 рублі. А в 1860 році син Антонія, Кароль, зводить на родинних землях неоготичний палац, який зображено на фотографії.



На жаль, до наших днів палацу не судилось дожити, як і розкішній бібліотеці із 20 000 цінних томів, яка містилася в його стінах. Хоча деяким господарчим спорудам резиденції пощастило вціліти. Нещодавно в Люлинцях побував andy_travelua. Тож пропоную заразом ознайомитись із його дописом про цю місцину:

✎ ✎ ✎

Originally posted by andy_travelua at Люлинці

В 12 кілометрах від траси Бердичів - Вінниця в селі Люлинці Калинівського району Вінницької області зберіглися залишки резиденції Старжа-Якубовських у неоготичному стилі. Палац разом з багатьма будинками служб звів близько 1860 року землевласник Кароль Старжа-Якубовський. Незабаром його було заарештовано за замах на російського намісника у Варшаві і він помер в Київській в'язниці. Його син Едуард був активним ініціатором, організатором та головою відділення рільництва Подільського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості, і впродовж 11 років керував організацією аграрної дослідно-наукової справи. Завдяки його фінансовій підтримці були організовані контрольно-насіннєва станція та сільськогосподарська хімічна лабораторія.

Неоготичний палац до наших днів не дожив, згорівши у полум'ї Другої світової війни. Проте залишилося декілька будівель маєтку у стилі неоготики. Найцікавіша з них - довга одноповерхова будівля з башточками і стрільчастими вікнами.

( Читати і дивитися далі )

Натрапив у вінницькій ВК спільноті Urban на цікаве фото. На ньому зображено головний павільйон обласної сільськогосподарської виставки.

Судячи із скульптури чоловіка із штурвалом на передньому плані, павільйон використовували не лише для сільськогосподарської виставки, але й для інших експозицій.

Приміщення колишньої виставки збереглося до наших днів.
( ЧИТАТИ ДАЛІ )

А ось що згадує про виставковий павільйон Ніл Крас:
Это было единственное постоянное здание ежегодных осенних выставок. Остальные павильоны: временные, сколоченные из досок, по большей части, полностью открытые. Некоторые экспонаты располагались на помостах.

Выставка занимала обе стороны аллеи, ведущей напрямую к дыре в заборе (официального входа там не было) на ул. Первомайской. Каменный павильон оставался в стороне, справа.

Что выставляли? Обычную сельхозпродукцию. Но - фрукты и овощи необычной величины. И ещё - кок-сагыз. Этот среднеазиатский каучуконос - по команде свыше - пытались выращивать и в Белоруссии, и на Украине. Было много лозунгов. В павильоне с колоннами - всяческие знамёна, полученные за рекордные урожаи, надои, выведение племенного скота, хорошую выживаемость молодняка, пр.

Немного - о технических достижениях, об удобрениях. Таблицы, иллюстрирующие наш рост и процветание. По большому счёту - ничего интересного ни для кого. Я об этих выставках (они были всего-то несколько раз) писал в "Моей Виннице" в главе о Парке культуры и отдыха.

В другие времена года, так сказать, Главный павильон распахивал свои двери для победителей конкурсов народного творчества. Скульптуры из гипса, картины из зёрен мака, кукурузы, проса, и т. п. Изображались, как правило, вожди. И вышивки разным стилем - опять же портретов "всегда живого Ленина", " дорогого и горячо любимого Сталина". И какие-нибудь изделия из соломы. И стих о Ленине, написанный на рисовом зерне (смотреть под лупою). Было немало интересного, необычного. Вот и всё, что вспомнилось сразу

Завдяки чудовому допису блогера kamienec можемо поглянути на Браїлів тридцятих років. Виявляється це досить скромне містечку мало навіть свою ратушу, не кажучи вже про цілу купу заїздів.

Originally posted by kamienec at Окрестности Каменца-Подольского. Местечко Браилов Винницкого уезда в 1930 году.

В один із фотоальбомів ВК-спільноти Історія Вінниці днями було додано тринадцять газетних знімків Вінниці передвоєнного часу. Окремого допису на стіні спільноти з цього приводу не було, тож цікаві та унікальні фотографії ризикують залишитись без належної уваги. Тому беру на себе сміливість виставити ці світлини на загальний огляд.

Задля кращого орієнтування на місцевості підписи до фотографії будуть доповнені посиланнями на яндекс-панорами або ж сучасні знімки з того місця.


Новозбудована бібліотека Тімірязєва, яка тоді мала лише три поверхи, та новенький ліцензійний "фордик" ГАЗ-А перед нею.

( +12 фото )

Нишпорив аукціонами і надибав досі невідому мені фотографію Вінниці, на якій зображено "дачну місцевість" Садки.


Садками називалась мальовнича місцина над Бугом в районі теперішнього Свердловського Масиву, яка брала початок від берегу річки і тягнулась вздовж сучасних вулиць Литвиненка та Малиновського в напрямку нинішніх "Урожаю" та "Бастилії".

Судячи із доволі рівнинного рельєфу, до об'єктиву потрапив район водної станції "Спартак".

( Реквізити фотокартки: )

Продовжуємо нашу мандрівку маєтками Вінниччини разом із Антонієм Урбанським по сторінках його книги - "Z czarnego szlaku i tamtych rubieży". Опісля минулої подорожі до Богушівки (Знаменівки) нині вирушаємо до Чернівецького району, щоб ознайомитись із володіннями шляхетського роду Маньковських в селі Борівка.

Село Борівка отримало свою назву завдяки густим дубовим лісам (борам), в якому воно розташоване. Відоме із середини шістнадцятого століття, коли належало Хомятовським. Опісля Борівка перебувала у володінні Хмилевських, Замойських, Яблоновських...
Під час визвольної війни дана місцевість була під контролем Тимоша Хмельницького та його тестя - молдавського господаря Василя Лупула. В народних переказах ходять легенди, що по Тимошу Хмельницькому на цих землях залишились великі скарби: горщики із червінцями та оздоблені сріблом й коштовностями шаблі.
Опісля повернення Борівки до рук польської шляхти, нею володіли: Потоцькі, Конецпольські, Любомирські й Сосновські, аж поки в 1801 році Борівка не перейшла у власність Маньковських (гербу Заремба).

Докладніше про історичні віхи села можете почитати на сайті: www.sergekot.com, а ми зосередимось на архітектурному надбанні Замойських, які збудували в Борівці чудовий палац серед густого тінистого парку, а поряд звели красивий родинний мавзолей в неоготичному стилі.

От із мавзолея й розпочну - дуже вже він мені подобається.

Він був збудований всередині ХІХ століття Емериком Маньковським, опісля загибелі першої дружини - Генрієти Липковської. Всередині мавзолею була розміщена мармурова скульптура Генрієти в повен зріст, а також саркофаг із тілом покійної.

Мавзолей мав стати родинною усипальницею Маньковських, але історія внесла свої корективи... В часи революції маєток Замойських було повністю знищено, тож ні мавзолей, ні, тим більше, палац до наших днів не збереглися...
Зате залишились фотографії та малюнки, за якими можна скласти уявлення про палац.
( Read more... )

Відсьогодні розпочинаємо віртуальну мандрівку старовинними маєтками Вінниччини разом з Антонієм Урбанським (Antoni Urbański), який в 1920-х роках видав чотиритомник присвячений колишнім резиденціям польських шляхтичів на теренах сучасної України та Білорусі. Причому на теренах нинішньої Вінницької області знаходиться більше шістдесяти описаних маєтків! Тож наша мандрівка обіцяє бути тривалою та захопливою!

Тому беремо в познанській цифровій бібліотеці (Wielkopolska Biblioteka Cyfrowa) перший том Антонія Урбанського з назвою "Z czarnego szlaku i tamtych rubieży" та вирушаємо до Богушівки!


Село Богушівка було засноване в XVII столітті шляхетським родом Богушів. Чимось така назва дуже не сподобалась радянській владі і в 1964-му році село було перейменоване на Знаменівку. (До речі, разом із Богушівкою було перейменовано ще й сусідню Калівку, яка стала зватись Ягідним. Це в такий спосіб сільради відмивали бюджетні кошти чи були якісь інші причини для такого раптового перейменування?)

Але це я вже забіг наперед, тому повертаємось до рубежу ХІХ-го і ХХ-го століть, коли Богушівка переходить у власність родини Стадницьких. Новим власникам разом із селом дістався маєток із невеличким палацом в класицистичному стилі, що був зведений на початку ХІХ століття.

Стадницьким палац видався затісним, тож до нього прибудовують просторе праве крило із світлими залами. Всередині палац був оздоблений багатою ліпниною. В кімнатах та кабінетах зберігались галерея родинних портретів, велика бібліотека, колекція срібла та кришталю, а також старовинні французькі меблі червоного дерева з бронзовими прикрасами.
Навколо палацу було розбито ландшафтний парк, що додавав маєтку особливого затишку...

Із початком Першої світової війни найбільш цінні меблі із палацу було перевезено до Києва, де вони потім і зникли з радарів історії.
Сам же палац, разом із бібліотекою та картинною галереєю, було знищено "більшовицькими революціонерами"...

( +6 старовинних та сучасних знімків, а також карти )

Як завжди по п'ятницях - алкогольний вечір. Тільки цього разу ми утримаємось від алкогольних напоїв виробництва Вінниччини. А натомість відправляємось в нещодавнє радянське минуле до легендарного вінницького кафе - "Русский чай"!

І не звертайте увагу на безалкогольну назву - в цьому кафе продавали не лише чай ;)


Ось як виглядав "Русский чай" на початку 80-х років (фото Володимира Клепка).

Для порівняння можемо подивитись, як виглядало це кафе ( кілька років тому: )