Pingvin in Vin

Продовжуємо пізнавати Вінниччину разом з Антонієм Урбанським. На черзі село Люлинці Калинівського району, в якому містилась резиденція роду Старжі-Якубовських.

1843 року Антоній Старжа-Якубовський придбав Люлинці в княгині Сецилії Радзівіл за 41 078 рублі. А в 1860 році син Антонія, Кароль, зводить на родинних землях неоготичний палац, який зображено на фотографії.



На жаль, до наших днів палацу не судилось дожити, як і розкішній бібліотеці із 20 000 цінних томів, яка містилася в його стінах. Хоча деяким господарчим спорудам резиденції пощастило вціліти. Нещодавно в Люлинцях побував andy_travelua. Тож пропоную заразом ознайомитись із його дописом про цю місцину:

✎ ✎ ✎

Originally posted by andy_travelua at Люлинці

В 12 кілометрах від траси Бердичів - Вінниця в селі Люлинці Калинівського району Вінницької області зберіглися залишки резиденції Старжа-Якубовських у неоготичному стилі. Палац разом з багатьма будинками служб звів близько 1860 року землевласник Кароль Старжа-Якубовський. Незабаром його було заарештовано за замах на російського намісника у Варшаві і він помер в Київській в'язниці. Його син Едуард був активним ініціатором, організатором та головою відділення рільництва Подільського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості, і впродовж 11 років керував організацією аграрної дослідно-наукової справи. Завдяки його фінансовій підтримці були організовані контрольно-насіннєва станція та сільськогосподарська хімічна лабораторія.

Неоготичний палац до наших днів не дожив, згорівши у полум'ї Другої світової війни. Проте залишилося декілька будівель маєтку у стилі неоготики. Найцікавіша з них - довга одноповерхова будівля з башточками і стрільчастими вікнами.

( Читати і дивитися далі )

Продовжуємо нашу мандрівку маєтками Вінниччини разом із Антонієм Урбанським по сторінках його книги - "Z czarnego szlaku i tamtych rubieży". Опісля минулої подорожі до Богушівки (Знаменівки) нині вирушаємо до Чернівецького району, щоб ознайомитись із володіннями шляхетського роду Маньковських в селі Борівка.

Село Борівка отримало свою назву завдяки густим дубовим лісам (борам), в якому воно розташоване. Відоме із середини шістнадцятого століття, коли належало Хомятовським. Опісля Борівка перебувала у володінні Хмилевських, Замойських, Яблоновських...
Під час визвольної війни дана місцевість була під контролем Тимоша Хмельницького та його тестя - молдавського господаря Василя Лупула. В народних переказах ходять легенди, що по Тимошу Хмельницькому на цих землях залишились великі скарби: горщики із червінцями та оздоблені сріблом й коштовностями шаблі.
Опісля повернення Борівки до рук польської шляхти, нею володіли: Потоцькі, Конецпольські, Любомирські й Сосновські, аж поки в 1801 році Борівка не перейшла у власність Маньковських (гербу Заремба).

Докладніше про історичні віхи села можете почитати на сайті: www.sergekot.com, а ми зосередимось на архітектурному надбанні Замойських, які збудували в Борівці чудовий палац серед густого тінистого парку, а поряд звели красивий родинний мавзолей в неоготичному стилі.

От із мавзолея й розпочну - дуже вже він мені подобається.

Він був збудований всередині ХІХ століття Емериком Маньковським, опісля загибелі першої дружини - Генрієти Липковської. Всередині мавзолею була розміщена мармурова скульптура Генрієти в повен зріст, а також саркофаг із тілом покійної.

Мавзолей мав стати родинною усипальницею Маньковських, але історія внесла свої корективи... В часи революції маєток Замойських було повністю знищено, тож ні мавзолей, ні, тим більше, палац до наших днів не збереглися...
Зате залишились фотографії та малюнки, за якими можна скласти уявлення про палац.
( Read more... )