![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
in_vinПродовжуємо вивчати історію перейменувань вінницьких вулиць за допомогою карт міста різних років. Минулого разу ми вже дослідили центральну частину міста. Тепер настав час обстежити Замостя.
Вінницьке Замостя - відносно новий район міста. Його забудова розпочалась лише в другій половині ХІХ століття, коли повз Вінницю пролягла залізнична колія з Києва на Одесу.
Позаяк Замостя було створене практично на голому місці, то й більшість тутешніх вулиць паралельні та перпендикулярні одна одній. Отже й на картах буде орієнтуватись досить просто.
Тому обкладаємось мапами та порівнюємо назви вінницьких вулиць різних років. А там трапляється багато цікавих найменувань, як то вулиці Симона Петлюри й Отамана Коновальця, Троцького та Раковського, а також багато інших цікавих назв.
Як і минулого разу будемо робити наше дослідження на основі чотирьох карт: 1909, 1916, 1926 та 1943 років.
Найстарішою є схема з довідника "Весь Юго-Западный край" на якій зазначено назви вулиць до першої масової хвилі перейменувань, яка відбулась в 1910 році.
Почерк в писаря, який малював цю схему, просто жахливий! Тож деякі назви доводиться вгадувати інтуїтивно, а кілька топонімів взагалі залишились не розшифрованими. Та й інші огріхи тут трапляються.
На карті 1916 року із почерком все гаразд! Більш того, в пізніші роки на карті було зроблено кілька позначок "від руки", на яких зазначено перейменовані радянською владою назви. Ці позначки нам іще стануть в нагоді!
Схема 1926 року - це один-в-один перемальована дореволюційна карта 1916 року із зазначенням нових радянських назв. Більш того, людина, яка перемальовувала стару мапу, хоча й мала добрий почерк, але погано розумілась на картографії. Тому деякі об'єкти, які існували лише в проекті та позначались на карті 1916-го року пунктиром, перекочували на нову карту повноцінними вулицями. Тож розглядаючи план Вінниці 1926 року бажано звірятись із більш ранньою картою.
І німецька карта 1943 року - найкраща та найдетальніша мапа Вінниці серед представлених. Навіть сьогодні далеко не всі сучасні карти міста можуть похвалитися такою точністю.
Єдиний "мінус" цієї мапи - це низька розподільна здатність сучасної електронної копії. Але якось вже розберемося.
А тепер час переходити до історії перейменувань вінницьких вулиць.
Київська вулиця на карті 1909 року значиться Малою Поштовою; на карті 1916 року - Київською, 1926 - Франца Мерінга, 1943 - знову Київською (Kiewer Straße). В повоєнний час вулицю знов називають на честь Франца Мерінга, але згодом все ж таки повертають звичну сьогодні назву - Київська.
Паралельно Київській мала пролягти нова пряма вулиця, що з'єднала б теперішні Коцюбинського та Фрунзе (позначено пунктиром червоного кольору). Пряма дорога так і не була прокладена, а натомість перетворилась на теперішню кривуляючу вулицю Лисенка. Запроектований шлях на карті 1909 року позначено так само як і сусідні існуючі вулиці, але чесно підписано як "Проектная улица".
На карті 1916 року її вже зазначено пунктирною лінією (це означало, що в реальності вулиці не було, її лише планували зробити), а також підписано назву - вулиця Коріатовичів. Поруч від руки написано нову назву вулиці, яка залишається незмінною й до сьогодні - Лисенка.
На карті 1926 року запроектована вулиця позначена наче реально існуюча та офіційно іменується вулицею Лисенка.
І лише на німецькій карті зображено реальну конфігурацію вулиці Лисенка, яку вона зберегла і до наших днів. Назва вулиці залишилась незмінною - Nikolai-Lyssenko-Straße.
Згідно карти 1909 року велика й пряма Проектна вулиця мала виводити до Сінної площі, яка займала проміжок між теперішніми вулицями Фрунзе та Червоноармійською (її контури позначено на карті пунктиром бузково-малинового кольору). Чи існувала Сінна площа насправді я вам не скажу, оскільки на картах 1916 та 1926 року площа наче і є, але ніяк не підписана (можливо також лише проектувалась, як і нереалізована вулиця до неї?), а на карті 1943 року ніякої площі не зафіксовано.
Між вулицями Лисенка та Київською на карті 1916 року зображено невеличкий безіменний провулок, який від руки підписано Київським провулком (позначено пунктиром оранжевого кольору). На карті 1926 року цей провулок також існує, але його також ніяк не підписано. А карта 1943 року сповіщає, що в той час це був Малий Київський провулок (Kleine Kiewer Gasse). Тепер цього провулку не існує - він розчинився в сучасній забудові навколо автовокзалу.
Згідно плану 1916 року було запроектовано іще одну вулицю, яка була б продовженням нинішньої вулиці Острозького аж до Київської (позначено лінією жовтого кольору). Нова вулиця мала отримати назву Львівська, починатися від Київської та закінчуватись перехрестям із теперішньою вулицею Винниченка, "прихопивши" кінець сучасної вулиці Костянтина Острозького. На карту 1926 року Львівська вулиця перейшла без змін, лише традиційно перетворившись з проектної на "реальну". А карта часів окупації свідчить, що Львівську вулицю так і не було прокладено.
Вулиця Ширшова на карті 1909 року значиться як Сінна вулиця (якщо я правильно зумів розшифрувати почерк); на карті 1916 року - Полковника Богуна; на карті 1926 року також лишається вулицею імені Богуна, а на карті 1943 року - Січова вулиця (Ssitschowa Straße). До речі, на німецькій карті також зазначено три Січових провулки (Ssitschowij Gasse), які відповідають сьогоднішнім 1-му, 2-му і 3-му провулкам Ширшова.
А тепер давайте розберемося із вулицями Івана Богуна та теперішньою Ширшова. За часів німецької окупації іменем Богуна була названа нинішня вулиця Володарського. тож логічно припустити, що на той час назва "Богуна" була вільною. Навряд чи б в 41-му році "переміщали" вулицю Богуна із Замостя в центральну частину міста, а в 44-му році "повертали" їх назад. Тож цілком ймовірно, що в 30-ті роки вулицю Богуна (яка тепер є вулицею Ширшова) перейменували на честь якогось партійного діяча. А теперішню назву вулиця отримала лише по смерті Петра Ширшова в 1953 році.
Теперішню вулицю Бевза на карті 1909 року, якщо я правильно розібрав почерк, підписано як Іванівська вулиця. На карті 1916 року - Віленська (на честь Віленської унії); 1926 року - Максимовича; 1943 року - Коцюбинського (Kozjubinskijstraße).
І тепер з вулицями Коцюбинського та Максимовича влаштовується такий самий "пасьянс", який ми розбирали трішки раніше із вулицею Богуна. Судіть самі: вулиця Коцюбинського в різні роки значилась в різних місцях: на карті 1926 року це була теперішня вулиця Червоних Партизан; 1943 - нинішня Бевза, ну і зараз всім відома вулиця Коцюбинського поселилась вже на третьому місці.
Теж саме із вулицею Максимовича: на карті 1926 року - займає місце нинішньої вулиці Бевза; 1943 року - "переїжджає" на П'ятничані на місце теперішньої вулиці Герцена; ну й зараз вулиця Максимовича перебралась на третє місце та сполучає собою Кубу та Корею.
Отже, можна зробити висновок, що нинішня вулиця Бевза з 30-х років і до 1965-го, коли Івану Бевзу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу мала іще одну назву.
Крім того, теперішню вулицю вулиці Бевза та Коцюбинського сполучав неіснуючий нині провулок, на місці якого зараз стоїть "Петроцентр" (позначено пунктиром синього кольору). На карті часів німецької окупації він значиться провулком Коцюбинського (Kozjubinskijgasse). На решті карт провулок також існує, але через дрібний масштаб його не підписано.
А на карті 1926 року теперішній сквер Будинку офіцерів підписано як запроектований сквер М.Коцюбинського. Як бачимо, проект скверу вдалось реалізувати.
Перейдемо до вулиці Винниченка. Розібрати її назву на карті 1909 року мені так і не вдалось; на картах 1916 і 1926 років вона зазначена як Українська вулиця. 1932 року Максим Горький повертається із еміграції до Радянського Союзу, тож вулицю перейменовують на його честь - Горького. В часи німецької окупації вулиці дають ім'я Лесі Українки (Lessja-Ukrainka-Straße).
Ліворуч паралельно вулиці Винниченка йде невеличка й маловідома Новопрорізна вулиця. На карті німецьких часів вона також значиться як Нова Прорізна вулиця (Nowa Prorisna Straße), а на решті карт взагалі не позначена.
Праворуч паралельно вулиці Винниченка колись йшла іще одна вулиця (позначено пунктиром зеленого кольору). На карті 1909 року ця зникла вуличка значиться Соборним провулком. Цікаво, що на цій самій карті значиться ще один Соборний провулок - на місці теперішньої вулиці Михайличенка. Тож тепер є над чим подумати - чи то на Замості і в центрі Вінниці вулиці могли носити однакові назви, чи то на схемі просто помилка. На карті 1916 року вуличка підписана Безаковським провулком (на честь генерал-губернатора Південно-Західного краю - Олександра Безака), а на карті 1926 року - вулицею Червоної Зорі. Цікаво, що в часи окупації вулиця фактично не змінила цю назву - на карті 1943 року вона значиться як Червоні Зорі причому без уточнення вулиця це чи провулок (Tsherwoni Sori). От тільки на той час вуличка вже суттєво зменшилась в розмірах та існувала лише на ділянці між нинішніми вулицями Фрунзе та Червоноармійською.
Литовський провулок на карті 1909 року не підписаний, а на решті карт він незмінно значиться Литовським провулком (Litowskij Gasse).
Червоноармійська вулиця на карті 1909 року іменується Північною Алеєю, на карті 1916 року - вулицею Генерала Кречетнікова (на честь генерал-губернатора новоприєднаних за Другим Поділом Польщі земель - Михайла Кречетнікова); в радянські часи вулиця стає Червоноармійською, а за німецької окупації носила ім'я Отамана Коновальця (Otaman-Konowalez-Straße).
Вулиця Фрунзе на карті 1909 року - Вокзальна; на карті 1916 року - Суворівська; на карті 1926 року - Фрунзе, а на карті 1943 року - вулиця Івана Мазепи (Iwan-Masepa-Straße).
Провулок Фрунзе підписано лише на німецькій карті і в той час він називався провулком Івана Мазепи (Iwan-Masepa-Gasse).
Вулицю В'ячеслава Чорновола, яка іще якихось 15 років тому називалась вулицею Чекістів, на більшості карт не підписано. Лише на схемі 1916 року на її місці позначено проект майбутньої вулиці, який мав називатись Водопровідним бульваром.
Вулиця Петра Запорожця на карті 1909 року позначена провулком, назву якого мені ніяк не вдається розібрати. На карті 1916 року вулицю підписати забули, а на картах 1926 і 1943 років вона значиться Запорожською (Saporosher Straße).
Вулиця Стеценка на карті 1909 року складається із двох окремих частин: від теперішньої Кірова і до 50-річчя це була Мала Олександрівська вулиця, а від нинішньої 50-річчя і до Київської - Велика Соборна вулиця. На карті 1916 року її вже об'єднано в одну велику Багратіонівську вулицю (на честь генерала Петра Багратіона). В радянський час вулицю було перейменовано на Будьонівську, а за німецької окупації названо на честь Академіка Заболотного (Akad.-Sabolotnij-Straße).
Назву теперішньої вулиці Червоних Курсантів на карті 1909 року розібрати неможливо. На карті 1916 вона значиться Апраксинською; на карті 1926 року - Червоних курсантів; на карті 1943 року - Михайла Грушевського (Michail-Gruschewskij-Straße).
Судячи із карт 1909-1926 років вулиця Липовецька розпочиналась від перехрестя нинішніх Червоних курсантів та Кірова (позначено пунктиром салатового кольору). Згодом початок Липовецької вулиці було забудовано корпусами м'ясокомбінату, тож на німецькій карті Липовецька вже бере початок від сучасної вулиці Фрунзе. А з розбудовою хімзаводу Липовецька вулиця взагалі була "витіснена" із Замостя на хутір Шевченка. На карті 1909 року вулиця на підписана, а на решті карт вона значиться Липовецькою (Lipowecka Straße).
Між вулицями Червоних курсантів та Острозького колись існувала іще одна вулиця (позначено пунктиром блакитного кольору). На карті 1909 року вона значиться Прорізною і пролягає від теперішньої вулиці Кірова до 50-річчя Перемоги. На решті карт вуличка суттєво зменшується в розмірах та займає всього один квартал від нинішньої Кірова і до уявного продовження вулиці Папаніна. Тож не виключено, що на схемі 1909 року зображено лише проект вулиці, який так і не вдалось реалізувати повністю. На картах 1916 і 1926 років ця вуличка на підписана, а на німецькій карті значиться вулицею Петра Калнишевського (Peter-Kalnischewskij-Straße). Згодом вуличка розчинилась на території заводу тракторних агрегатів.
Вулиця Острозького на карті 1909 року значиться Купецькою (із першої частини дослідження пам'ятаємо, що в той самий час в центрі міста існувала іще одна Купецька вулиця - частина нинішньої вулиці Козицького від Соборної до староміського мосту). В 1910 році вулицю перейменовано на честь Костянтина Острозького, в радянські часи вона стає Червонознаменською, а в часи німецької окупації отримує ім'я Симона Петлюри (Simon-Petljura-Straße)!
Головна транспортна артерія Замостя, проспект Коцюбинського, На дореволюційних картах значиться Великою Олександрівською вулицею. На карті 1926 року вона підписана вулицею Раковського, а в часи німецької окупації отримує нейтральну назву Вокзальна (Woksalna Straße).
А тепер іще трохи роздумів. Про "пасьянс" із переміщенням вулиці Коцюбинського я вже згадував (на карті 1926 року вулицею Коцюбинського іменувалась нинішня Червоних Партизанів; в часи окупації - нинішня Бевза, ну й тепер проспект Коцюбинського знаходиться на третьому місці). Тож імовірно, що в 30-ті роки вулиця отримала іще одну назву. До речі, щось про вулицю Сталіна у Вінниці ніде не згадується. Невже її справді не було? Чи десь ще "ховаєтья"?
Вулиця 50-річчя Перемоги претендує на рекорд із кількості змінених назв. На карті 1909 року її позначено як Велику Миколаївську; на карті 1916 року вона іменуються Вознесенською (на честь Вознесеньської церкви, що стояла на розі теперішніх вулиць 50-річчя та Коцюбинського); на карті 1926 року - Троцького; а на карті 1943 року - Гетьмана Дорошенка (Hetman-Doroschenko-Straße). Крім того, після того, як персона Троцького перетворилась із соратника Сталіна на ворога, вулицю буду перейменовано на честь Ворошилова, якою вона лишалась (з перервою на час німецької окупації) до 1991 року, коли її назву було змінено на вулицю Червоного Козацтва. А до півстолітньої річниці перемоги у Великій Вітчизняній вулиця отримала сучасну назву.
Ленінградська вулиця на карті 1909 року значиться Великою Дворянською (до речі, з першої частини дослідження пам'ятаємо, що в той час назву Велика Дворянська носила також теперішня вулиця Грушевського). В 1910 році вулицю перейменовують на Петербурзьку, але з початком Першої Світової Війни назву тодішньої столиці змінюють з "німецького" Петербургу на патріотичний Петроград, тож на карті 1916 року вінницька вулиця також значиться Петроградською. На карті 1926 року вулиця продовжує значитись Петроградською, хоча саме місто на той час вже два роки як було перейменоване на Ленінград. На карті 1943 року вулиця повертають німецькомовне звучання - Petersburger Straße. Наприкінці 1991-го року місто Санкт-Петербург позбавляється "ленінського" походження в назві, але вулиця у Вінниці продовжує називатись Ленінградською.
До речі, судячи з плану 1916 року тодішню Петроградську вулицю хотіли продовжити аж вглиб Старого Міста маршрутом теперішньої вулиці Покришкіна.
Вулиця Тимірязєва на карті 1909 року значиться Великою Купецькою; а на карті 1916 року - Московською. В радянський час вулиці дають ім'я вченого природничих наук - Тимірязєва, якою вона незмінно лишається й донині. Навіть в часи німецької окупації назву вулиці не змінювали - Timirjasewstraße.
Вулиця Некрасова також може похвалитись малою кількістю перейменувань. До 1910 року вона була Наскрізною (Сквозная улица), а потім змінила назву на Некрасовську (Nekrasoffstraße), якою й продовжує залишатись протягом більше ста років.
Вулиця Артема на карті 1909 року позначена Малою Георгієвською; на карті 1916 року - Родіонівською; на карті 1926 року - Т.Артема (мабуть, "Товариша Артема", оскільки "Артем" це псевдо Федора Андрієвича Сєргєєва); а на карті 1943 року - Миколи Костомарова (Nikolaj-Kostomaroff-Straße).
Вулиця Папаніна на карті 1909 року значиться Великою Вокзальною; на карті 1916 року - вулицею Несвицького (ймовірно, на честь Івана Несвицького з роду Несвицьких). На карті 1926 року бачимо нову назву - вулиця Шумського (на честь українського революційного діяча Олександра Шумського, який в 30-х роках перетвориться на "ворога народу"). В часи німецької окупації вулиця носила нейтральну назву Східна (Schidna Straße).
Між теперішніми вулицями Папаніна та Привокзальною існувала іще одна невеличка вуличка, що простягалась від нинішнього проспекту Коцюбинського до вулиці Короленка (позначено пунктиром темно-сірого кольору). Зараз на місці цієї вулички виросла 14-поверхівка на розі Коцюбинського та Привокзальної. На більшості карт ця вулиця ніяк не підписана через дрібний масштаб, а на карті 1943 року значиться вулицею Чернишевського (Tschernyschewskijstraße).
Теперішня Привокзальна вулиця на картах 1909-1926 року ніяк не підписана, а на карті 1943 року значиться Залізничною вулицею (Salisnitschna Straße)
Вулиця Короленка на карті 1909 року залишилась без підпису, на карті 1916 року значиться Донською, а на решті карт носить теперішню назву - Короленка (Korolenkostraße).
Теперішня вулиця Шмідта на карті 1909 року теж не позначена, на карті 1916 року іменується Болоховською (на честь Болохівської землі - давньоруської історико-географічної області, яка знаходилась в тому числі і на теренах теперішньої Вінниччини). На карті 1926 року бачимо, що в перші роки радянської влади вулицю перейменовано на Затонського (на честь українського революційного діяча Володимира Затонського, якого в тридцятих спіткала доля "сусіда" по вулицях - Шумського). В часи німецької окупації вулиця називалась Південною (Piwdenna Straße).
Вулиця Верхарна на карті 1909 року також лишається без підпису. На карті 1916 року вона значиться Святославською вулицею, а на карті 1926 року стає вулицею Верхарна (на честь Бельгійського поета Еміля Верхарна). В часи німецької окупації вулиця носила назву Одеська (Odesska Straße).
Вулиця Островського на карті 1909 року значиться Замостянською; на карті 1916 року - Брацлавською; на карті 1926 року - Пролєтарською; а на карті 1943 року - Уманською (Umanska Straße).
Вулиця Богдана Хмельницького на карті 1909 року значиться Житомирською вулицею (до розбудови Замостя вулиця знаходилась на північній околиці міста і була початком дороги на Житомир). На карті 1916 року вулицю називають Ніконівською на честь церковного реформатора патріарха Нікона. До речі, зважаючи на те, що ця частина міста (Дубовецька Слобідка) була заселена переважно старообрядцями, які дуже сильно постраждали в наслідок ніконівських реформ, така назва здається цілком садистською.
На карті 1926 року вулиця підписана імені Свердлова (оскільки на цій самій карті значиться іще одна вулиця з такою ж назвою, тобто теперішня вулиця Свердлова, припускаю, що писар просто помилився). В час німецької окупації вулиця називалась Заводською (Sawodska Straße).
Нинішня вулиця Кармалюка на карті 1909 року значиться Великою Провіантською (і включає в себе ще й теперішню вулицю Енгельса); на карті 1916 року вона вже Половецька; на карті 1926 року - Леоніда Пятакова; а на карті 1943 бачимо вже знайому назву - Кармалюка (Karmaljuksraße).
Що ж, на цьому наш екскурс вулицями Замостя закінчуємо. Про інші райони міста читайте в наступних дописах.
ваш pINgVIN.
Вінницьке Замостя - відносно новий район міста. Його забудова розпочалась лише в другій половині ХІХ століття, коли повз Вінницю пролягла залізнична колія з Києва на Одесу.
Позаяк Замостя було створене практично на голому місці, то й більшість тутешніх вулиць паралельні та перпендикулярні одна одній. Отже й на картах буде орієнтуватись досить просто.
Тому обкладаємось мапами та порівнюємо назви вінницьких вулиць різних років. А там трапляється багато цікавих найменувань, як то вулиці Симона Петлюри й Отамана Коновальця, Троцького та Раковського, а також багато інших цікавих назв.
Як і минулого разу будемо робити наше дослідження на основі чотирьох карт: 1909, 1916, 1926 та 1943 років.
Найстарішою є схема з довідника "Весь Юго-Западный край" на якій зазначено назви вулиць до першої масової хвилі перейменувань, яка відбулась в 1910 році.
Почерк в писаря, який малював цю схему, просто жахливий! Тож деякі назви доводиться вгадувати інтуїтивно, а кілька топонімів взагалі залишились не розшифрованими. Та й інші огріхи тут трапляються.
На карті 1916 року із почерком все гаразд! Більш того, в пізніші роки на карті було зроблено кілька позначок "від руки", на яких зазначено перейменовані радянською владою назви. Ці позначки нам іще стануть в нагоді!
Схема 1926 року - це один-в-один перемальована дореволюційна карта 1916 року із зазначенням нових радянських назв. Більш того, людина, яка перемальовувала стару мапу, хоча й мала добрий почерк, але погано розумілась на картографії. Тому деякі об'єкти, які існували лише в проекті та позначались на карті 1916-го року пунктиром, перекочували на нову карту повноцінними вулицями. Тож розглядаючи план Вінниці 1926 року бажано звірятись із більш ранньою картою.
І німецька карта 1943 року - найкраща та найдетальніша мапа Вінниці серед представлених. Навіть сьогодні далеко не всі сучасні карти міста можуть похвалитися такою точністю.
Єдиний "мінус" цієї мапи - це низька розподільна здатність сучасної електронної копії. Але якось вже розберемося.
А тепер час переходити до історії перейменувань вінницьких вулиць.
Київська вулиця на карті 1909 року значиться Малою Поштовою; на карті 1916 року - Київською, 1926 - Франца Мерінга, 1943 - знову Київською (Kiewer Straße). В повоєнний час вулицю знов називають на честь Франца Мерінга, але згодом все ж таки повертають звичну сьогодні назву - Київська.
Паралельно Київській мала пролягти нова пряма вулиця, що з'єднала б теперішні Коцюбинського та Фрунзе (позначено пунктиром червоного кольору). Пряма дорога так і не була прокладена, а натомість перетворилась на теперішню кривуляючу вулицю Лисенка. Запроектований шлях на карті 1909 року позначено так само як і сусідні існуючі вулиці, але чесно підписано як "Проектная улица".
На карті 1916 року її вже зазначено пунктирною лінією (це означало, що в реальності вулиці не було, її лише планували зробити), а також підписано назву - вулиця Коріатовичів. Поруч від руки написано нову назву вулиці, яка залишається незмінною й до сьогодні - Лисенка.
На карті 1926 року запроектована вулиця позначена наче реально існуюча та офіційно іменується вулицею Лисенка.
І лише на німецькій карті зображено реальну конфігурацію вулиці Лисенка, яку вона зберегла і до наших днів. Назва вулиці залишилась незмінною - Nikolai-Lyssenko-Straße.
Згідно карти 1909 року велика й пряма Проектна вулиця мала виводити до Сінної площі, яка займала проміжок між теперішніми вулицями Фрунзе та Червоноармійською (її контури позначено на карті пунктиром бузково-малинового кольору). Чи існувала Сінна площа насправді я вам не скажу, оскільки на картах 1916 та 1926 року площа наче і є, але ніяк не підписана (можливо також лише проектувалась, як і нереалізована вулиця до неї?), а на карті 1943 року ніякої площі не зафіксовано.
Між вулицями Лисенка та Київською на карті 1916 року зображено невеличкий безіменний провулок, який від руки підписано Київським провулком (позначено пунктиром оранжевого кольору). На карті 1926 року цей провулок також існує, але його також ніяк не підписано. А карта 1943 року сповіщає, що в той час це був Малий Київський провулок (Kleine Kiewer Gasse). Тепер цього провулку не існує - він розчинився в сучасній забудові навколо автовокзалу.
Згідно плану 1916 року було запроектовано іще одну вулицю, яка була б продовженням нинішньої вулиці Острозького аж до Київської (позначено лінією жовтого кольору). Нова вулиця мала отримати назву Львівська, починатися від Київської та закінчуватись перехрестям із теперішньою вулицею Винниченка, "прихопивши" кінець сучасної вулиці Костянтина Острозького. На карту 1926 року Львівська вулиця перейшла без змін, лише традиційно перетворившись з проектної на "реальну". А карта часів окупації свідчить, що Львівську вулицю так і не було прокладено.
Вулиця Ширшова на карті 1909 року значиться як Сінна вулиця (якщо я правильно зумів розшифрувати почерк); на карті 1916 року - Полковника Богуна; на карті 1926 року також лишається вулицею імені Богуна, а на карті 1943 року - Січова вулиця (Ssitschowa Straße). До речі, на німецькій карті також зазначено три Січових провулки (Ssitschowij Gasse), які відповідають сьогоднішнім 1-му, 2-му і 3-му провулкам Ширшова.
А тепер давайте розберемося із вулицями Івана Богуна та теперішньою Ширшова. За часів німецької окупації іменем Богуна була названа нинішня вулиця Володарського. тож логічно припустити, що на той час назва "Богуна" була вільною. Навряд чи б в 41-му році "переміщали" вулицю Богуна із Замостя в центральну частину міста, а в 44-му році "повертали" їх назад. Тож цілком ймовірно, що в 30-ті роки вулицю Богуна (яка тепер є вулицею Ширшова) перейменували на честь якогось партійного діяча. А теперішню назву вулиця отримала лише по смерті Петра Ширшова в 1953 році.
Теперішню вулицю Бевза на карті 1909 року, якщо я правильно розібрав почерк, підписано як Іванівська вулиця. На карті 1916 року - Віленська (на честь Віленської унії); 1926 року - Максимовича; 1943 року - Коцюбинського (Kozjubinskijstraße).
І тепер з вулицями Коцюбинського та Максимовича влаштовується такий самий "пасьянс", який ми розбирали трішки раніше із вулицею Богуна. Судіть самі: вулиця Коцюбинського в різні роки значилась в різних місцях: на карті 1926 року це була теперішня вулиця Червоних Партизан; 1943 - нинішня Бевза, ну і зараз всім відома вулиця Коцюбинського поселилась вже на третьому місці.
Теж саме із вулицею Максимовича: на карті 1926 року - займає місце нинішньої вулиці Бевза; 1943 року - "переїжджає" на П'ятничані на місце теперішньої вулиці Герцена; ну й зараз вулиця Максимовича перебралась на третє місце та сполучає собою Кубу та Корею.
Отже, можна зробити висновок, що нинішня вулиця Бевза з 30-х років і до 1965-го, коли Івану Бевзу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу мала іще одну назву.
Крім того, теперішню вулицю вулиці Бевза та Коцюбинського сполучав неіснуючий нині провулок, на місці якого зараз стоїть "Петроцентр" (позначено пунктиром синього кольору). На карті часів німецької окупації він значиться провулком Коцюбинського (Kozjubinskijgasse). На решті карт провулок також існує, але через дрібний масштаб його не підписано.
А на карті 1926 року теперішній сквер Будинку офіцерів підписано як запроектований сквер М.Коцюбинського. Як бачимо, проект скверу вдалось реалізувати.
Перейдемо до вулиці Винниченка. Розібрати її назву на карті 1909 року мені так і не вдалось; на картах 1916 і 1926 років вона зазначена як Українська вулиця. 1932 року Максим Горький повертається із еміграції до Радянського Союзу, тож вулицю перейменовують на його честь - Горького. В часи німецької окупації вулиці дають ім'я Лесі Українки (Lessja-Ukrainka-Straße).
Ліворуч паралельно вулиці Винниченка йде невеличка й маловідома Новопрорізна вулиця. На карті німецьких часів вона також значиться як Нова Прорізна вулиця (Nowa Prorisna Straße), а на решті карт взагалі не позначена.
Праворуч паралельно вулиці Винниченка колись йшла іще одна вулиця (позначено пунктиром зеленого кольору). На карті 1909 року ця зникла вуличка значиться Соборним провулком. Цікаво, що на цій самій карті значиться ще один Соборний провулок - на місці теперішньої вулиці Михайличенка. Тож тепер є над чим подумати - чи то на Замості і в центрі Вінниці вулиці могли носити однакові назви, чи то на схемі просто помилка. На карті 1916 року вуличка підписана Безаковським провулком (на честь генерал-губернатора Південно-Західного краю - Олександра Безака), а на карті 1926 року - вулицею Червоної Зорі. Цікаво, що в часи окупації вулиця фактично не змінила цю назву - на карті 1943 року вона значиться як Червоні Зорі причому без уточнення вулиця це чи провулок (Tsherwoni Sori). От тільки на той час вуличка вже суттєво зменшилась в розмірах та існувала лише на ділянці між нинішніми вулицями Фрунзе та Червоноармійською.
Литовський провулок на карті 1909 року не підписаний, а на решті карт він незмінно значиться Литовським провулком (Litowskij Gasse).
Червоноармійська вулиця на карті 1909 року іменується Північною Алеєю, на карті 1916 року - вулицею Генерала Кречетнікова (на честь генерал-губернатора новоприєднаних за Другим Поділом Польщі земель - Михайла Кречетнікова); в радянські часи вулиця стає Червоноармійською, а за німецької окупації носила ім'я Отамана Коновальця (Otaman-Konowalez-Straße).
Вулиця Фрунзе на карті 1909 року - Вокзальна; на карті 1916 року - Суворівська; на карті 1926 року - Фрунзе, а на карті 1943 року - вулиця Івана Мазепи (Iwan-Masepa-Straße).
Провулок Фрунзе підписано лише на німецькій карті і в той час він називався провулком Івана Мазепи (Iwan-Masepa-Gasse).
Вулицю В'ячеслава Чорновола, яка іще якихось 15 років тому називалась вулицею Чекістів, на більшості карт не підписано. Лише на схемі 1916 року на її місці позначено проект майбутньої вулиці, який мав називатись Водопровідним бульваром.
Вулиця Петра Запорожця на карті 1909 року позначена провулком, назву якого мені ніяк не вдається розібрати. На карті 1916 року вулицю підписати забули, а на картах 1926 і 1943 років вона значиться Запорожською (Saporosher Straße).
Вулиця Стеценка на карті 1909 року складається із двох окремих частин: від теперішньої Кірова і до 50-річчя це була Мала Олександрівська вулиця, а від нинішньої 50-річчя і до Київської - Велика Соборна вулиця. На карті 1916 року її вже об'єднано в одну велику Багратіонівську вулицю (на честь генерала Петра Багратіона). В радянський час вулицю було перейменовано на Будьонівську, а за німецької окупації названо на честь Академіка Заболотного (Akad.-Sabolotnij-Straße).
Назву теперішньої вулиці Червоних Курсантів на карті 1909 року розібрати неможливо. На карті 1916 вона значиться Апраксинською; на карті 1926 року - Червоних курсантів; на карті 1943 року - Михайла Грушевського (Michail-Gruschewskij-Straße).
Судячи із карт 1909-1926 років вулиця Липовецька розпочиналась від перехрестя нинішніх Червоних курсантів та Кірова (позначено пунктиром салатового кольору). Згодом початок Липовецької вулиці було забудовано корпусами м'ясокомбінату, тож на німецькій карті Липовецька вже бере початок від сучасної вулиці Фрунзе. А з розбудовою хімзаводу Липовецька вулиця взагалі була "витіснена" із Замостя на хутір Шевченка. На карті 1909 року вулиця на підписана, а на решті карт вона значиться Липовецькою (Lipowecka Straße).
Між вулицями Червоних курсантів та Острозького колись існувала іще одна вулиця (позначено пунктиром блакитного кольору). На карті 1909 року вона значиться Прорізною і пролягає від теперішньої вулиці Кірова до 50-річчя Перемоги. На решті карт вуличка суттєво зменшується в розмірах та займає всього один квартал від нинішньої Кірова і до уявного продовження вулиці Папаніна. Тож не виключено, що на схемі 1909 року зображено лише проект вулиці, який так і не вдалось реалізувати повністю. На картах 1916 і 1926 років ця вуличка на підписана, а на німецькій карті значиться вулицею Петра Калнишевського (Peter-Kalnischewskij-Straße). Згодом вуличка розчинилась на території заводу тракторних агрегатів.
Вулиця Острозького на карті 1909 року значиться Купецькою (із першої частини дослідження пам'ятаємо, що в той самий час в центрі міста існувала іще одна Купецька вулиця - частина нинішньої вулиці Козицького від Соборної до староміського мосту). В 1910 році вулицю перейменовано на честь Костянтина Острозького, в радянські часи вона стає Червонознаменською, а в часи німецької окупації отримує ім'я Симона Петлюри (Simon-Petljura-Straße)!
Головна транспортна артерія Замостя, проспект Коцюбинського, На дореволюційних картах значиться Великою Олександрівською вулицею. На карті 1926 року вона підписана вулицею Раковського, а в часи німецької окупації отримує нейтральну назву Вокзальна (Woksalna Straße).
А тепер іще трохи роздумів. Про "пасьянс" із переміщенням вулиці Коцюбинського я вже згадував (на карті 1926 року вулицею Коцюбинського іменувалась нинішня Червоних Партизанів; в часи окупації - нинішня Бевза, ну й тепер проспект Коцюбинського знаходиться на третьому місці). Тож імовірно, що в 30-ті роки вулиця отримала іще одну назву. До речі, щось про вулицю Сталіна у Вінниці ніде не згадується. Невже її справді не було? Чи десь ще "ховаєтья"?
Вулиця 50-річчя Перемоги претендує на рекорд із кількості змінених назв. На карті 1909 року її позначено як Велику Миколаївську; на карті 1916 року вона іменуються Вознесенською (на честь Вознесеньської церкви, що стояла на розі теперішніх вулиць 50-річчя та Коцюбинського); на карті 1926 року - Троцького; а на карті 1943 року - Гетьмана Дорошенка (Hetman-Doroschenko-Straße). Крім того, після того, як персона Троцького перетворилась із соратника Сталіна на ворога, вулицю буду перейменовано на честь Ворошилова, якою вона лишалась (з перервою на час німецької окупації) до 1991 року, коли її назву було змінено на вулицю Червоного Козацтва. А до півстолітньої річниці перемоги у Великій Вітчизняній вулиця отримала сучасну назву.
Ленінградська вулиця на карті 1909 року значиться Великою Дворянською (до речі, з першої частини дослідження пам'ятаємо, що в той час назву Велика Дворянська носила також теперішня вулиця Грушевського). В 1910 році вулицю перейменовують на Петербурзьку, але з початком Першої Світової Війни назву тодішньої столиці змінюють з "німецького" Петербургу на патріотичний Петроград, тож на карті 1916 року вінницька вулиця також значиться Петроградською. На карті 1926 року вулиця продовжує значитись Петроградською, хоча саме місто на той час вже два роки як було перейменоване на Ленінград. На карті 1943 року вулиця повертають німецькомовне звучання - Petersburger Straße. Наприкінці 1991-го року місто Санкт-Петербург позбавляється "ленінського" походження в назві, але вулиця у Вінниці продовжує називатись Ленінградською.
До речі, судячи з плану 1916 року тодішню Петроградську вулицю хотіли продовжити аж вглиб Старого Міста маршрутом теперішньої вулиці Покришкіна.
Вулиця Тимірязєва на карті 1909 року значиться Великою Купецькою; а на карті 1916 року - Московською. В радянський час вулиці дають ім'я вченого природничих наук - Тимірязєва, якою вона незмінно лишається й донині. Навіть в часи німецької окупації назву вулиці не змінювали - Timirjasewstraße.
Вулиця Некрасова також може похвалитись малою кількістю перейменувань. До 1910 року вона була Наскрізною (Сквозная улица), а потім змінила назву на Некрасовську (Nekrasoffstraße), якою й продовжує залишатись протягом більше ста років.
Вулиця Артема на карті 1909 року позначена Малою Георгієвською; на карті 1916 року - Родіонівською; на карті 1926 року - Т.Артема (мабуть, "Товариша Артема", оскільки "Артем" це псевдо Федора Андрієвича Сєргєєва); а на карті 1943 року - Миколи Костомарова (Nikolaj-Kostomaroff-Straße).
Вулиця Папаніна на карті 1909 року значиться Великою Вокзальною; на карті 1916 року - вулицею Несвицького (ймовірно, на честь Івана Несвицького з роду Несвицьких). На карті 1926 року бачимо нову назву - вулиця Шумського (на честь українського революційного діяча Олександра Шумського, який в 30-х роках перетвориться на "ворога народу"). В часи німецької окупації вулиця носила нейтральну назву Східна (Schidna Straße).
Між теперішніми вулицями Папаніна та Привокзальною існувала іще одна невеличка вуличка, що простягалась від нинішнього проспекту Коцюбинського до вулиці Короленка (позначено пунктиром темно-сірого кольору). Зараз на місці цієї вулички виросла 14-поверхівка на розі Коцюбинського та Привокзальної. На більшості карт ця вулиця ніяк не підписана через дрібний масштаб, а на карті 1943 року значиться вулицею Чернишевського (Tschernyschewskijstraße).
Теперішня Привокзальна вулиця на картах 1909-1926 року ніяк не підписана, а на карті 1943 року значиться Залізничною вулицею (Salisnitschna Straße)
Вулиця Короленка на карті 1909 року залишилась без підпису, на карті 1916 року значиться Донською, а на решті карт носить теперішню назву - Короленка (Korolenkostraße).
Теперішня вулиця Шмідта на карті 1909 року теж не позначена, на карті 1916 року іменується Болоховською (на честь Болохівської землі - давньоруської історико-географічної області, яка знаходилась в тому числі і на теренах теперішньої Вінниччини). На карті 1926 року бачимо, що в перші роки радянської влади вулицю перейменовано на Затонського (на честь українського революційного діяча Володимира Затонського, якого в тридцятих спіткала доля "сусіда" по вулицях - Шумського). В часи німецької окупації вулиця називалась Південною (Piwdenna Straße).
Вулиця Верхарна на карті 1909 року також лишається без підпису. На карті 1916 року вона значиться Святославською вулицею, а на карті 1926 року стає вулицею Верхарна (на честь Бельгійського поета Еміля Верхарна). В часи німецької окупації вулиця носила назву Одеська (Odesska Straße).
Вулиця Островського на карті 1909 року значиться Замостянською; на карті 1916 року - Брацлавською; на карті 1926 року - Пролєтарською; а на карті 1943 року - Уманською (Umanska Straße).
Вулиця Богдана Хмельницького на карті 1909 року значиться Житомирською вулицею (до розбудови Замостя вулиця знаходилась на північній околиці міста і була початком дороги на Житомир). На карті 1916 року вулицю називають Ніконівською на честь церковного реформатора патріарха Нікона. До речі, зважаючи на те, що ця частина міста (Дубовецька Слобідка) була заселена переважно старообрядцями, які дуже сильно постраждали в наслідок ніконівських реформ, така назва здається цілком садистською.
На карті 1926 року вулиця підписана імені Свердлова (оскільки на цій самій карті значиться іще одна вулиця з такою ж назвою, тобто теперішня вулиця Свердлова, припускаю, що писар просто помилився). В час німецької окупації вулиця називалась Заводською (Sawodska Straße).
Нинішня вулиця Кармалюка на карті 1909 року значиться Великою Провіантською (і включає в себе ще й теперішню вулицю Енгельса); на карті 1916 року вона вже Половецька; на карті 1926 року - Леоніда Пятакова; а на карті 1943 бачимо вже знайому назву - Кармалюка (Karmaljuksraße).
Що ж, на цьому наш екскурс вулицями Замостя закінчуємо. Про інші райони міста читайте в наступних дописах.
ваш pINgVIN.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Re: О бедном вожде замолвлю хоть пару слов
Date: 2015-05-26 08:13 am (UTC)Так что не исключено и наличие улицы Сталина, тем более, что в конце 1939-го года праздновалось его 60-летие и за год с небольшим название могло и не прижиться.