![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
in_vin21 березня є важливою датою для мисетцтвознавців Вінниччини. Адже саме цього дня 1946 року народився відомий художник - Борис Беньямінович Карафьолов.
Дитинство та юність майбутнього художника пройшли у Вінниці.
До речі, Борис Карафьолов одружений із відомою письменницею - Діною Рубіною. І спогади художника про повоєнні роки у Вінниці щедро прикрашають сторінки роману Діни Рубіної - "Белая голубка Кордовы". З особливою любов'ю описано колоритні вулички вінницької Єрусалимки та її мешканців...
Втім, до літературного надбання повернемось трохи згодом, а поки що ознайомимось із деякими роботами Бориса Карафьолова, що були написані у вінницький період життя автора.
1.
"Зречення Галілея". До речі, сьогодні по радіо "Ера" сповістили, що офіційна відмова Галілео Галілея від своїх ідей відбулась саме 22 березня - рівно 276 років назад! (хоча більшість джерел називають іншу дату).
2.
Портрет Наума Ненайдоха - знаного вінницького поета.
3.
Типова сцена з життя подільської провінції відображена в картині "Обмін новинами"
4.
А таким художник побачив "Полудень в Шаргороді".
Із рештою робіт Бориса Карафьолова можете ознайомитись на його сайті: http://www.karafelov.com/
До речі, в 2011 році у вінницькій галереї "Арт-Шик" відбувалась виставка робіт Бориса Беньяміновича, про яку можна прочитати детальний звіт на сторінках сайту Вінниця ОК
А наостанок, як і обіцяв, наведу невеличкий уривок спогадів Бориса Карафьолова про вінницьку Єрусалимку (в літературному переказі Діни Рубіної):
Иерусалимка так и называлась потому, что прежде была еврейской частью города; тянулась она между теплоэлектростанцией и Южным Бугом, и когда-то была оживленным местом, обиталищем живописной бедноты. Жили здесь сапожники, грузчики, забойщики скота, водопроводчики, ремесленники всех профессий; возникали и вновь исчезали в кутузках спекулянты и воры в законе.
После войны от разбомбленной Иерусалимки остались, по сути, две улицы – Переца и Эдельштейна. Встречались на них и каменные дома, но неказистые, вроде дома, где жил со своей мягчайшей женой Кларой пьющий и мятежный водопроводчик Шайка Альперович. Дом их, с одного крыла одноэтажный, с другого – двухэтажный так и парил, словно подбитый, на двух разных крыльях, и сходство с подбитым петухом становилось совершенным в дни драк, когда повсюду летал пух от подушек. Могучий бык, Шайка периодически с кем-то дрался, нанося сопернику увечья. После очередной драки сбегал к родственникам в село, пережидая тревогу, – недели на три, пока его искала милиция. Буйное отчаяние в нем было смешано с внутренней трусостью.
Рядом, на улице Эдельштейна, жил тунеядец Вольфсон. Он нигде не работал, вел политические беседы, ругал правительство, знал все обо всех и перепродавал на рынке часики и камешки. К нему захаживал Исаак – высокий, очень представительный красавец в изумительном костюме-тройке, с мягким, чудесного тембра голосом, глупости какой-то клинической. Своим завораживающим голосом он часами рассказывал, как нужно выбирать на рынке курицу, куда ей дуть, какого вида и цвета должна быть гузка. Уговаривал Вольфсона купить орден – какой-нибудь серьезный, вроде Героя Соцтруда. Говорил – с орденом вам будет, вот увидите, легче жить, хотя тунеядец Вольфсон и так на жизнь не жаловался.
И если медленно прогуляться вдоль по улице Переца, а потом завернуть тем же неторопливым ходом на улицу Эдельштейна, пересчитывая окна и рассказывая о тамошних жильцах, об истории каждой семьи, составляющей пестрое народонаселение Иерусалимки, то можно никогда не закончить – подобно Шехерезаде – эту восхитительную прогулку.
Дитинство та юність майбутнього художника пройшли у Вінниці.
До речі, Борис Карафьолов одружений із відомою письменницею - Діною Рубіною. І спогади художника про повоєнні роки у Вінниці щедро прикрашають сторінки роману Діни Рубіної - "Белая голубка Кордовы". З особливою любов'ю описано колоритні вулички вінницької Єрусалимки та її мешканців...
Втім, до літературного надбання повернемось трохи згодом, а поки що ознайомимось із деякими роботами Бориса Карафьолова, що були написані у вінницький період життя автора.
1.
"Зречення Галілея". До речі, сьогодні по радіо "Ера" сповістили, що офіційна відмова Галілео Галілея від своїх ідей відбулась саме 22 березня - рівно 276 років назад! (хоча більшість джерел називають іншу дату).
2.
Портрет Наума Ненайдоха - знаного вінницького поета.
3.
Типова сцена з життя подільської провінції відображена в картині "Обмін новинами"
4.
А таким художник побачив "Полудень в Шаргороді".
Із рештою робіт Бориса Карафьолова можете ознайомитись на його сайті: http://www.karafelov.com/
До речі, в 2011 році у вінницькій галереї "Арт-Шик" відбувалась виставка робіт Бориса Беньяміновича, про яку можна прочитати детальний звіт на сторінках сайту Вінниця ОК
А наостанок, як і обіцяв, наведу невеличкий уривок спогадів Бориса Карафьолова про вінницьку Єрусалимку (в літературному переказі Діни Рубіної):
Иерусалимка так и называлась потому, что прежде была еврейской частью города; тянулась она между теплоэлектростанцией и Южным Бугом, и когда-то была оживленным местом, обиталищем живописной бедноты. Жили здесь сапожники, грузчики, забойщики скота, водопроводчики, ремесленники всех профессий; возникали и вновь исчезали в кутузках спекулянты и воры в законе.
После войны от разбомбленной Иерусалимки остались, по сути, две улицы – Переца и Эдельштейна. Встречались на них и каменные дома, но неказистые, вроде дома, где жил со своей мягчайшей женой Кларой пьющий и мятежный водопроводчик Шайка Альперович. Дом их, с одного крыла одноэтажный, с другого – двухэтажный так и парил, словно подбитый, на двух разных крыльях, и сходство с подбитым петухом становилось совершенным в дни драк, когда повсюду летал пух от подушек. Могучий бык, Шайка периодически с кем-то дрался, нанося сопернику увечья. После очередной драки сбегал к родственникам в село, пережидая тревогу, – недели на три, пока его искала милиция. Буйное отчаяние в нем было смешано с внутренней трусостью.
Рядом, на улице Эдельштейна, жил тунеядец Вольфсон. Он нигде не работал, вел политические беседы, ругал правительство, знал все обо всех и перепродавал на рынке часики и камешки. К нему захаживал Исаак – высокий, очень представительный красавец в изумительном костюме-тройке, с мягким, чудесного тембра голосом, глупости какой-то клинической. Своим завораживающим голосом он часами рассказывал, как нужно выбирать на рынке курицу, куда ей дуть, какого вида и цвета должна быть гузка. Уговаривал Вольфсона купить орден – какой-нибудь серьезный, вроде Героя Соцтруда. Говорил – с орденом вам будет, вот увидите, легче жить, хотя тунеядец Вольфсон и так на жизнь не жаловался.
И если медленно прогуляться вдоль по улице Переца, а потом завернуть тем же неторопливым ходом на улицу Эдельштейна, пересчитывая окна и рассказывая о тамошних жильцах, об истории каждой семьи, составляющей пестрое народонаселение Иерусалимки, то можно никогда не закончить – подобно Шехерезаде – эту восхитительную прогулку.
