![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
in_vinГрудень - час довгих зимових вечорів та родинних переглядів фільмів.
Тож пропоную одним таким вечором подивитися добру стару радянську комедію "Стежки-доріжки". Мало того, що фільм справді хороший, та ще й знімався в наших краях! Переважно у Селищі Тиврівського району, а також в Стрижавці і самій Вінниці.
А поки ви скачуєте кінострічку із торрента, пропоную прогулятися разом зі мною краями де знімався цей чудовий фільм. Заодно й порівняємо, як сильно змінилась місцевість за п'ятдесят років, що минули із того часу (фільм "Стежки доріжки" було знято в 1963 році)
Тож гайда зі мною в кіноподорож Селищем, Стрижавкою і Вінницею!
1
Оскільки левова частка кінокартини знімалась в Селищі, то розпочнемо свою прогулянку саме із нього.
В кадр до оператора потрапляє впізнавана напівзруйнована вежа та дорога, що веде до Черленківського замку.
2.
Як бачимо, за півстоліття значно побільшало зелені і стовпів. Башта ж залишилась практично незмінною, хіба що побілка з неї зовсім злізла.
3.
А ось як виглядає вежа зблизька.
Як сповіщає "Статистичний опис церков та парафій Подільської губернії", перед нами дзвіниця колишнього Воскресенського храму, яку було зведено на початку дев'ятнадцятого сторіччя. І якщо дерев'яна Воскресенська церква до наших часів не збереглася, то кам'яна дзвіниця продовжує своє існування, нехай і в такому напівзруйнуваному вигляді.
4.
Тим часом оператор потроху повертає свою камеру, і ліворуч від вежі-дзвіниці ми бачимо червоні ворота пожежної частини.
5.
Нині від пожежного депо не лишилося й сліду - на його місці розмістилось приватне обійстя.
6.
Іще один погляд на пожежну частину, ліворуч від якої видніється...
7.
... видніється згадана вище Воскресенська церква!
При перегляді цього кадру стає якось ніяково за рівень нашої культури та духовності. Адже старовинний дерев'яний храм (1779 року побудови) зумів пережити лихоліття громадянської війни та другої світової, а натомість тихо загинув у мирний повоєнний час радянщини...
Зараз на місці церкви, так само, як і на місці пожежної частини, розмістився приватний будиночок с присадибним садочком й городом навколо.
8.
А це "панорамка" із попередніх чотирьох кіношних кадрів, для того, щоб краще зрозуміти розташування описаних об'єктів на місцевості.
9.
Як видно із фільму, Воскресенська церква слугувала спостережною вишкою для пожежників. І з неї справді відкривався розкішний краєвид!
В кадрі добере видно міст через Південний Буг, тож пропоную поглянути на нього ближче.
10.
Ось, власне, і сам селищанський міст крупним планом.
11.
Схоже, що оригінальний міст із фільму за п'ятдесят років встигли суттєво перебудувати, або й зовсім замінити його на новий.
12.
Перебираємось мостом на лівий берег Бугу, та прямуємо в центр Селища, де за спиною кіношного голови колгоспу видніється характерна споруда.
13.
"Характерною спорудою" виявився селищанський Будинок Культури, який чудово зберігся й по-сьогодні.
14.
Іще один ретроспективний погляд на Будинок Культури. Цього разу - в профіль.
15.
Нині подібний кадр зробити непросто, адже рослинності з тих часів значно побільшало. Окрім того, що дерева навколо встигли відчутно вирости за півсотні років, то ще й ресторан, який "приютився" під стіною Будинку Культури, "замаскував" споруду декоративними кущиками та плющем, що повився на стіну БК :)
16.
А раз мова зайшла про ресторан, то непогано зробити невеличку паузу на "перепочинок" разом із акторами Олегом Борисовим та Павлом Шпрингфельдом, та помилуватись навколишніми краєвидами!
Позаяк мені поки що не вдалось відшукати місця, де знімалось це невеличке застілля, то порозважаю вас спогадом про зйомки від Євгена Весника (це саме його персонаж вилазив із кузова вантажівки в кадрі №14):
Евгений Весник вспоминает, как «лихо» начались съемки фильма «Стежки-дорожки» в колхозном селе под Винницей. Нужно было снять взрыв на переправе. Председатель колхоза, взволнованный и обрадованный тем, что у него происходят съемки, разрешил использовать для этого небольшое озерцо на окраине села. Причем договорились, что если взрывом убьет несколько колхозных уток, То съёмочная группа заплатит, но мясо уток оставит колхозу.
Режиссер фильма был молод и неопытен, но, главное, неопытен был пиротехник, и когда стали готовиться к взрыву, заложили около сорока взрывпакетов.
Ну и, конечно, взрыв получился чудовищной силы. К счастью, никто не успел приблизиться к переправе и пострадавших не было. Но вместо озера чернел глубокий котлован, а в воздухе носились перья от двух десятков колхозных уток, которые только что мирно качались на воде. Бледный как полотно председатель на ватных ногах подошел к режиссеру и, указав на летающие в воздухе перья, спросил:
— Ну і де ж це м'ясо???!!!
17.
Оскільки Селище, а точніше його кіношний "герой" - село Мар'янівка, позиціонувалось як "колгоспне село", то неможливо обійтись без господарських споруд в кадрі.
18.
До речі, хтось зможе відгадати, на що нині перетворюється цей корівник? - Нізащо не здогадаєтесь!
19.
Бо перетворюється він не на абищо, а на готельно-ресторанний комплекс!
20.
Тим часом, за сюжетом фільму головний герой виїжджає за межі Селища, причому їде знайомою нам дорогою до Черленківського замку повз вежу-дзвіницю. Тож маємо змогу порівняти стан дороги тоді і зараз.
Як видно із кадру, замощеною бруківкою дорогою ніхто не користується, а натомість роз'їздили ліворуч від неї ґрунтовку, щоб рівніше було їхати.
21.
Тепер же колишня ґрунтова дорога рясно заросла травою та телеграфними стовпами :)
Прогрес в ресорному та амортизаторному виробництві дозволяє із сприйнятним рівнем комфорту пересуватись бруківкою.
22.
Вказівник на трасі Селище-Вінниця. До речі, зверніть увагу на написання села: Не "Рівець", як пишеться тепер, а "Ровці".
23.
А це вже зйомочна група дісталась Стрижавки, яка чудово впізнається завдяки споруді костьолу на протилежному березі Бугу. А от міст із фільму до наших часів не дожив (замість нього тепер сучасна велика залізобетонна переправа), тож маємо рідкісну нагоду побачити, як він виглядав в 60-ті роки.
24.
Зараз про існування старого мосту нагадує лише ряд бетонних опор-биків.
25.
Іще один погляд на міст та костьол за ним.
26.
Костьолу нещодавно відновили купол.
27.
Дві споруди, що потрапили до кадру, швидше за все магазин та придорожнє кафе на північному виїзді із Стрижавки (точніше - із Коло-Михайлівки) біля мосту через Десенку.
28.
Тепер дорогу значно розширено й спрямлено, через Десенку перекинуто потужніший міст, для чого знадобилось зробити високий насип, тож згадані кафе із магазином опинились "в ямі", внизу під автошляхом.
29.
Ну і нарешті ми дістаємося Вінниці, в'їжджаючи до неї через арку "Дружби народів".
30.
До наших часів арці дожити не судилося - її було підірвано і розібрано наприкінці 70-х років в зв'язку із розширенням дороги. Сама ж арка знаходилась на місці теперішнього тролейбусного розвороту "на водоканалі".
31.
Наступне місце зупинки - Привокзальна площа
32.
Дотепер нічого із зображеного у фільмі не збереглось - ані будинків, ані трамвайного розвороту. Тож зараз ми споглядаємо таку картину.
33.
"Перехідний" погляд на Привокзальну площу з кінця 80-х років. На задньому плані вже височіє підйомний кран, зводячи 14-поверхівку, тоді як перед ним іще залишається стояти "останнім із могікан" старенький кутовий будиночок.
34.
Завдяки "Стежкам-Доріжкам" ми можемо дізнатись, як виглядала забудова Привокзальної п'ятдесят років тому.
35.
Вивіска на стіні інформує, що в кутовому будиночку ("останньому із могікан") було розташовано відділення зв'язку.
36.
Інший бік того самого будиночку та страшнючий тротуар Привокзальної вулиці.
37.
Із Привокзальної площі разом із кіногероями потрапляємо на правобережну частину Вінниці, на вулицю Льва Толстого.
38.
Як бачимо, будинок із кадру і до сьогодні анітрохи не змінився (хіба що втратив огорожу перед собою).
39.
Іще один кадр із вулиці Льва Толстого...
40.
...та теперішній погляд на це саме місце.
Що ж, на цьому час завершувати нашу кінематографічну подорож. А наостанок пропоную ще переглянути нарізку "подільських" кадрів фільму в динаміці, яку люб'язно підготував Вінницький Їжак:
Приємного перегляду!
Тож пропоную одним таким вечором подивитися добру стару радянську комедію "Стежки-доріжки". Мало того, що фільм справді хороший, та ще й знімався в наших краях! Переважно у Селищі Тиврівського району, а також в Стрижавці і самій Вінниці.
А поки ви скачуєте кінострічку із торрента, пропоную прогулятися разом зі мною краями де знімався цей чудовий фільм. Заодно й порівняємо, як сильно змінилась місцевість за п'ятдесят років, що минули із того часу (фільм "Стежки доріжки" було знято в 1963 році)
Тож гайда зі мною в кіноподорож Селищем, Стрижавкою і Вінницею!
1
Оскільки левова частка кінокартини знімалась в Селищі, то розпочнемо свою прогулянку саме із нього.
В кадр до оператора потрапляє впізнавана напівзруйнована вежа та дорога, що веде до Черленківського замку.
2.
Як бачимо, за півстоліття значно побільшало зелені і стовпів. Башта ж залишилась практично незмінною, хіба що побілка з неї зовсім злізла.
3.
А ось як виглядає вежа зблизька.
Як сповіщає "Статистичний опис церков та парафій Подільської губернії", перед нами дзвіниця колишнього Воскресенського храму, яку було зведено на початку дев'ятнадцятого сторіччя. І якщо дерев'яна Воскресенська церква до наших часів не збереглася, то кам'яна дзвіниця продовжує своє існування, нехай і в такому напівзруйнуваному вигляді.
4.
Тим часом оператор потроху повертає свою камеру, і ліворуч від вежі-дзвіниці ми бачимо червоні ворота пожежної частини.
5.
Нині від пожежного депо не лишилося й сліду - на його місці розмістилось приватне обійстя.
6.
Іще один погляд на пожежну частину, ліворуч від якої видніється...
7.
... видніється згадана вище Воскресенська церква!
При перегляді цього кадру стає якось ніяково за рівень нашої культури та духовності. Адже старовинний дерев'яний храм (1779 року побудови) зумів пережити лихоліття громадянської війни та другої світової, а натомість тихо загинув у мирний повоєнний час радянщини...
Зараз на місці церкви, так само, як і на місці пожежної частини, розмістився приватний будиночок с присадибним садочком й городом навколо.
8.
А це "панорамка" із попередніх чотирьох кіношних кадрів, для того, щоб краще зрозуміти розташування описаних об'єктів на місцевості.
9.
Як видно із фільму, Воскресенська церква слугувала спостережною вишкою для пожежників. І з неї справді відкривався розкішний краєвид!
В кадрі добере видно міст через Південний Буг, тож пропоную поглянути на нього ближче.
10.
Ось, власне, і сам селищанський міст крупним планом.
11.
Схоже, що оригінальний міст із фільму за п'ятдесят років встигли суттєво перебудувати, або й зовсім замінити його на новий.
12.
Перебираємось мостом на лівий берег Бугу, та прямуємо в центр Селища, де за спиною кіношного голови колгоспу видніється характерна споруда.
13.
"Характерною спорудою" виявився селищанський Будинок Культури, який чудово зберігся й по-сьогодні.
14.
Іще один ретроспективний погляд на Будинок Культури. Цього разу - в профіль.
15.
Нині подібний кадр зробити непросто, адже рослинності з тих часів значно побільшало. Окрім того, що дерева навколо встигли відчутно вирости за півсотні років, то ще й ресторан, який "приютився" під стіною Будинку Культури, "замаскував" споруду декоративними кущиками та плющем, що повився на стіну БК :)
16.
А раз мова зайшла про ресторан, то непогано зробити невеличку паузу на "перепочинок" разом із акторами Олегом Борисовим та Павлом Шпрингфельдом, та помилуватись навколишніми краєвидами!
Позаяк мені поки що не вдалось відшукати місця, де знімалось це невеличке застілля, то порозважаю вас спогадом про зйомки від Євгена Весника (це саме його персонаж вилазив із кузова вантажівки в кадрі №14):
Евгений Весник вспоминает, как «лихо» начались съемки фильма «Стежки-дорожки» в колхозном селе под Винницей. Нужно было снять взрыв на переправе. Председатель колхоза, взволнованный и обрадованный тем, что у него происходят съемки, разрешил использовать для этого небольшое озерцо на окраине села. Причем договорились, что если взрывом убьет несколько колхозных уток, То съёмочная группа заплатит, но мясо уток оставит колхозу.
Режиссер фильма был молод и неопытен, но, главное, неопытен был пиротехник, и когда стали готовиться к взрыву, заложили около сорока взрывпакетов.
Ну и, конечно, взрыв получился чудовищной силы. К счастью, никто не успел приблизиться к переправе и пострадавших не было. Но вместо озера чернел глубокий котлован, а в воздухе носились перья от двух десятков колхозных уток, которые только что мирно качались на воде. Бледный как полотно председатель на ватных ногах подошел к режиссеру и, указав на летающие в воздухе перья, спросил:
— Ну і де ж це м'ясо???!!!
17.
Оскільки Селище, а точніше його кіношний "герой" - село Мар'янівка, позиціонувалось як "колгоспне село", то неможливо обійтись без господарських споруд в кадрі.
18.
До речі, хтось зможе відгадати, на що нині перетворюється цей корівник? - Нізащо не здогадаєтесь!
19.
Бо перетворюється він не на абищо, а на готельно-ресторанний комплекс!
20.
Тим часом, за сюжетом фільму головний герой виїжджає за межі Селища, причому їде знайомою нам дорогою до Черленківського замку повз вежу-дзвіницю. Тож маємо змогу порівняти стан дороги тоді і зараз.
Як видно із кадру, замощеною бруківкою дорогою ніхто не користується, а натомість роз'їздили ліворуч від неї ґрунтовку, щоб рівніше було їхати.
21.
Тепер же колишня ґрунтова дорога рясно заросла травою та телеграфними стовпами :)
Прогрес в ресорному та амортизаторному виробництві дозволяє із сприйнятним рівнем комфорту пересуватись бруківкою.
22.
Вказівник на трасі Селище-Вінниця. До речі, зверніть увагу на написання села: Не "Рівець", як пишеться тепер, а "Ровці".
23.
А це вже зйомочна група дісталась Стрижавки, яка чудово впізнається завдяки споруді костьолу на протилежному березі Бугу. А от міст із фільму до наших часів не дожив (замість нього тепер сучасна велика залізобетонна переправа), тож маємо рідкісну нагоду побачити, як він виглядав в 60-ті роки.
24.
Зараз про існування старого мосту нагадує лише ряд бетонних опор-биків.
25.
Іще один погляд на міст та костьол за ним.
26.
Костьолу нещодавно відновили купол.
27.
Дві споруди, що потрапили до кадру, швидше за все магазин та придорожнє кафе на північному виїзді із Стрижавки (точніше - із Коло-Михайлівки) біля мосту через Десенку.
28.
Тепер дорогу значно розширено й спрямлено, через Десенку перекинуто потужніший міст, для чого знадобилось зробити високий насип, тож згадані кафе із магазином опинились "в ямі", внизу під автошляхом.
29.
Ну і нарешті ми дістаємося Вінниці, в'їжджаючи до неї через арку "Дружби народів".
30.
До наших часів арці дожити не судилося - її було підірвано і розібрано наприкінці 70-х років в зв'язку із розширенням дороги. Сама ж арка знаходилась на місці теперішнього тролейбусного розвороту "на водоканалі".
31.
Наступне місце зупинки - Привокзальна площа
32.
Дотепер нічого із зображеного у фільмі не збереглось - ані будинків, ані трамвайного розвороту. Тож зараз ми споглядаємо таку картину.
33.
"Перехідний" погляд на Привокзальну площу з кінця 80-х років. На задньому плані вже височіє підйомний кран, зводячи 14-поверхівку, тоді як перед ним іще залишається стояти "останнім із могікан" старенький кутовий будиночок.
34.
Завдяки "Стежкам-Доріжкам" ми можемо дізнатись, як виглядала забудова Привокзальної п'ятдесят років тому.
35.
Вивіска на стіні інформує, що в кутовому будиночку ("останньому із могікан") було розташовано відділення зв'язку.
36.
Інший бік того самого будиночку та страшнючий тротуар Привокзальної вулиці.
37.
Із Привокзальної площі разом із кіногероями потрапляємо на правобережну частину Вінниці, на вулицю Льва Толстого.
38.
Як бачимо, будинок із кадру і до сьогодні анітрохи не змінився (хіба що втратив огорожу перед собою).
39.
Іще один кадр із вулиці Льва Толстого...
40.
...та теперішній погляд на це саме місце.
Що ж, на цьому час завершувати нашу кінематографічну подорож. А наостанок пропоную ще переглянути нарізку "подільських" кадрів фільму в динаміці, яку люб'язно підготував Вінницький Їжак:
Приємного перегляду!
